Сторінка психолога

 

 

КоЦі 10 фраз, які дуже часто використовують батьки, можуть зашкодити швидкій і безболісній адаптації дитини до дитсадка. Деякі з них лякають дитину, інші її обманюють, але всі вони — заважають адаптації.

 

Дізнайтесь, які фрази слід забути, якщо ваша дитина збирається в садочок.

1.    Вчись їсти самостійно, бо в садочку ніхто кормити тебе не буде! — таким способом ми формуємо негативну установку дитини на садочок. Краще скажіть: “Ти вже можеш їсти сам, ти вже такий дорослий! Мені так подобається дивитися, як ти самостійно їси!

2.    Ану поділись іграшкою — в садочку доведеться ділитися! Там всі іграшки спільні! — для дитини це не аргумент, а для того, щоб малюк зміг взаємодіяти з іншими дітками, йому потрібно цьому навчитися. Краще скажіть: “Дивись, як хлопчик хоче твою іграшку, давай дамо йому трішки погратися, він пограється і поверне!”

3.    Не плач, бо віддам в дитячий садок! — так ми залякуємо дитину, формуємо враження, що в садку погано і там можуть скривдити.

4.    Заспокойся, бо заведу в дитсадок і там залишу! — знову ж таки, лякаємо дитину ще й тим, що мама може хотіти позбутися її, а значить не любить…

5.    Там не страшно! Не бійся! Вихователька не буде тебе ображати! — “не” дитиною не сприймається. Дитина чує: “Потрібно боятися, в садку страшно, а вихователька може скривдити”

6.    Я буду з тобою в групі сидіти! (якщо насправді ви не збираєтесь цього робити) — це обман. Обманюючи малюка ми самі собі копаємо яму, оскільки з часом він перестане нам довіряти, почне обманювати сам. Тому, якщо ви пообіцяли залишитися з дитиною — залишіться, і не йдіть поки малюк на це не погодиться.

7.    Я тобі куплю …, якщо ти підеш в садочок! — малюк звикне до того, що кожен раз мама щось купує і з часом почне маніпулювати і вимагати щораз більше і більше.

8.    Будь-який негатив про вихователів, помічників вихователя дитини, садочок загалом, навіть просто інтонація (в присутності дитини) — малюк складає враження про вихователів з ваших слів. Якщо ви негативно відзиваєтеся — значить вихователі погані, тому з ними залишатися небезпечно.

9.    Не плач! Дивися, інші діти не плачуть! А ти… — не варто порівнювати дитину з іншими. Ніколи. Ні за яких обставин! Краще скажіть: “Тобі сумно / гірко, що доводиться залишатись без мами. я теж сумуватиму за тобою!”

10.                 В садочку так весело! Там стільки іграшок! Там стільки діток! Всі граються, веселяться! — ці фрази здатні викликати в дитини завищені очікування і сформувати враження, що садочок — це розвага, і що в садочку одразу з першого ж дня буде так прекрасно. Тому краще говоріть правду, більш стримано, попереджайте, що з дітками доведеться спочатку познайомитися, що в садочку будуть заняття і вихователь, яку потрібно буде уважно слухати.

 

 

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків.

1.    Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

2.    За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

3.    Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а також  вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

4.    Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитячому садку, коментуючи все, що побачили.

5.    Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

6.    Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптуватися до дитячого садочка.

7.    Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня.

8.    Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — “добра”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

9.    Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумувати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

10.                 Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.). Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до ЗДО. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

11.                 Увага, ласка, тепло. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

12.                 Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

13.                 Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

 

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

 

 

  Батьки часто стикаються з тим, що їхня дитина починає обманювати. Це може викликати обурення, розчарування та навіть недовіру. Однак брехня – це не завжди свідоме бажання нашкодити, а часто спосіб самозахисту чи взаємодії зі світом.

Чому діти брешуть? Основні причини:

• Страх покарання або критики – якщо в родині суворі правила або агресивна реакція на помилки, дитина може брехати, щоб уникнути кари.
• Бажання отримати бажане – дитина обманює, щоб домогтися свого (наприклад, сказати, що зробила домашнє завдання, хоча це не так).
• Низька самооцінка – брехня може бути способом здаватися кращим в очах інших.
• Фантазування як частина розвитку – діти віком 3–6 років можуть не розрізняти вигадку і реальність.
• Наслідування дорослих – якщо батьки самі інколи кажуть неправду, дитина сприймає це як норму.
• Бажання уникнути конфлікту – дитина обманює, щоб не засмучувати батьків або уникнути сварки.
• Відсутність довіри в сім’ї – якщо дитина знає, що її думку не сприймають серйозно, вона може брехати, щоб отримати увагу або схвалення.
• Бажання привернути увагу.
• Невпевненість у собі.
• Прагнення уникнути конфліктів.

Що робити, якщо дитина бреше?

• Аналізуйте причини – зрозумійте, чому дитина обманює.
• З’ясувати причину. Перш ніж сварити, варто спокійно поговорити з дитиною:  «Чому ти сказав (ла) неправду? Що ти відчував (ла) у цей момент?» Якщо дитина бреше через страх покарання – варто змінити підхід до дисципліни.
• Не карайте суворо – це може лише погіршити ситуацію.
• Створити довірливу атмосферу. Створіть довірливі стосунки – нехай дитина не боїться розповідати правду.

          -Дитина має знати, що може говорити правду без страху перед агресією.
            - Підтримуйте діалог, запитуючи: «Що я можу зробити, щоб тобі було легше     

              говорити правду?»
            - Показуйте власний приклад чесності у стосунках.

• Не провокувати брехню. Уникайте провокування брехні – не ставте запитання, відповідь на які вже знаєте.

- «Ти з’їв цукерку, хоча я сказала не брати?» (Якщо ви вже знаєте відповідь, це            змушує дитину виправдовуватися.)
 - «Я бачу, що цукерка зникла. Давай поговоримо про це.»

• Хвалити за чесність. Якщо дитина зізналася у брехні – важливо підтримати її словами: «Я дуже ціную, що ти сказав (ла) правду. Це сміливий вчинок.»
• Пояснювати наслідки брехні. Розкажіть, що чесність допомагає будувати довіру. Наведіть приклади з життя або казки (наприклад, «Пастушок і вовк").
• Використовувати метод «наслідки, а не покарання». Суворе покарання лише змушує дитину хитрувати. Краще пояснити, що брехня має природні наслідки (наприклад, якщо дитина збрехала, що зробила уроки, їй доведеться пояснювати це вчителю).
• Демонструйте чесність – діти копіюють поведінку батьків.
• Заохочуйте правду – хваліть за чесність навіть у складних ситуаціях.

 

Як запобігти дитячій брехні?

✔ Будьте чесними самі – діти наслідують батьків.
✔ Підтримуйте спокійну атмосферу для відкритого діалогу.
✔ Покажіть дитині, що чесність– це важливо і корисно.
✔ Вчіть її не боятися відповідальності за свої вчинки.

Як навчити дитину бути чесною?

   Чесність – це не вроджена риса, а навичка, яку можна розвинути. Ось ефективні способи, як навчити дитину бути чесною:

• Будьте прикладом чесності. Діти наслідують поведінку батьків, тому важливо самостійно демонструвати чесність у спілкуванні. Уникайте навіть «невинної" брехні при дитині (наприклад, не кажіть: «Скажи, що мене немає вдома», якщо не хочете говорити з кимось).
• Створіть довірливе середовище. Дитина повинна відчувати, що може говорити правду без страху покарання або осуду. Замість агресивної реакції на брехню – спокійно обговоріть ситуацію. Заохочуйте відкритість і пояснюйте, що чесність важлива для взаємної довіри.
• Хваліть за чесність. Коли дитина зізнається у своїй провині або говорить правду у складній ситуації – похваліть її. Скажіть: «Я бачу, що тобі було важко сказати правду, але ти молодець, що зізнався. Це дуже важливо!»
• Пояснюйте наслідки брехні. Дітям важливо розуміти, що брехня може мати негативні наслідки. Використовуйте приклади або історії, щоб пояснити, як брехня може зруйнувати довіру. Наприклад, казка «Пастушок і вовк».
• Уникайте надмірного покарання за брехню. Суворе покарання лише посилить страх перед правдою. Краще зосередитися на виправленні ситуації: «Як можна виправити те, що сталося?»
• Навчайте відповідальності за свої вчинки. Дитина має розуміти, що її слова та дії мають наслідки. Наприклад, якщо вона зламала іграшку й зізналася – разом придумайте, як її полагодити або замінити.
• Використовуйте ігрові методи. Розігруйте ситуації, де потрібно вибрати між правдою та брехнею, і разом обговорюйте їх. Читайте казки та історії про чесність і запитуйте: «Що б ти зробив у такій ситуації?»
• Не провокуйте дитину на брехню. Не ставте питання, які змушують її викручуватися: «Ти розбив чашку?». Краще сказати: «Я бачу, що чашка розбита. Давай розберемося, що сталося».

             

Чому корисно читати дитині казки

Консультація для батьків

 

Усі знають, що читання для дитини – основа її розвитку. Але чи не застарів такий вид розвитку та виховання дитини? Можливо, читання можна замінити мультиком або казочкою на диску? Чи ж казка на ніч не старіє?.. . Перш за все, казка на ніч – демонстрація вашої любові до дитини. Читаючи дитині на ніч, ви не лише розважаєте і розвиваєте її, ви в такий спосіб демонструєте їй свою любов. Може здаватися: ну що можуть дати 15 хвилин читання? Не сумнівайтеся – дуже багато! Якщо ви читаєте дитині на ніч щодня, дитина точно знатиме, що її люблять, про неї піклуються. І жоден мультик або аудіодиск з казочкою не замінять рідного голосу та батьківського тепла. Читання на ніч – це дуже потужна моральна підтримка для дитини. Замінюючи читання фільмом або мультиком, пам’ятайте, що це вже готові продукти фантазії якоїсь людини. А цікава книга чи казка дають дитині можливість створити власний світ, пофантазувати. І правильний розвиток дитини – це розвиток насамперед її уяви. По-друге, казки допомагають дитині усвідомлювати свій життєвий досвід і переживання. Слухаючи казки, малюк має унікальну можливість стати сильним, хитрим і спритним, добрим і великодушним, сміливим і мужнім. Тобто знайти своє місце в реальному світі. Навіть страшні та сумні казки, на думку психологів, потрібні. Адже і страх, і сум – це нормальні людські почуття, яких не потрібно уникати. Але, читаючи дитині на ніч, важливо вибирати перевірені часом твори. Найкраще – народні, що відповідають світосприйняттю дитини. Тобто, якщо батько малюка росіянин, а ви – українка, читайте дитині і російські, і українські казки. Звісна річ, не варто читати страшні казки на ніч. Особливо якщо ваша дитина дуже вразлива. По-третє, читаючи дитині ми розвиваємо її мовлення та пам'ять. Словниковий запас дитини активно формується у віці від 10 місяців до 1,5 року. У 3 роки, якщо батьки займалися з малюком, його

 словниковий запас повинен становити понад тисячу слів. Тому так важливо в цей період читати дитині, і не тільки на ніч. До речі, можна починати читати вірші та казочки маляті, коли дитинка знаходиться ще в лоні матері. Казки, в яких є повтори, розвивають пам'ять дитини. Читаючи таку казку вдруге чи втретє, можна запропонувати дитині самій повторити уривок.

 Дорослих деякі казки просто жахають. Майже кожна казка – страшна: то Колобка з'їли, то Білосніжці треба серце вирвати й принести мачусі, то Іван-Царевич власними щиколотками орла годує, то батьки завели дітей у ліс, бо нічим годувати. Часом, коли читаєш казку дитині й доходиш до певного місця, хочеться просто закрити книжку. Тим не менш і такі казки необхідні дитині, щоб вона могла побачити весь спектр людських емоцій і вчинків. Буває діти бояться і відмовляються слухати казки про Бармалея, вовка чи Бабу-Ягу, тоді змушувати не варто. Психологи кажуть, що слухаючи страшну казку, дитина вчиться переживати страх. Згодом, стикаючись із реальними страшними ситуаціями, вона певною мірою вже буде до них підготовлена.

Старі, добрі казки розповідають малюкові про добро і зло, вчать його чинити правильно і позбуватися надуманих страхів. Прочитана перед сном казка - запорука міцного сну і приємних снів. Варто лише правильно вибирати книги, аби від прочитаного дійсно була користь. Маленькій дитині цікавий зміст казки має бути підкріплений яскравими картинками.

Для дитини старшого віку важливий сюжет казки, щоб вона, разом з героями казки, могла брати участь у спільних пригодах. Дитині не цікаво, наскільки описане в казці відповідає реальному світу. Їй цікавий світ казки, щоб вона була насичена подіями. Казки вчать дитину гарним манерам. Адже від улюблених казкових персонажів дитина переймає манеру поведінки і деякі риси характеру.

У старих добрих казках є чому повчитися у героїв. Вони подають приклади сміливості, доброти, безкорисливості, чесності та справедливості. Завдяки деяким казкам ви можете вмовити дитину з'їсти чергову порцію манної каші чи іншу страву, яку дитина не дуже любить.

До вибору книги потрібно підходити серйозно, щоб вона дійсно носила виховний характер. Читаючи ці казки дитині, потрібно разом з нею розбирати кожен вчинок героя, щоб дитина могла відрізняти погане від доброго.  Читаючи дитині казку, ви спілкуєтеся з нею, допомагаєте їй робити правильні висновки. Різноманітність казкових історій дозволяє вибрати книгу на різні життєві ситуації. При відвідуванні зубного лікаря допоможуть кумедні історії. Казки, що розказані перед сном, допоможуть дитині легше адаптуватися до дитячого садка чи школи. Але для того, щоб прочитати малюку казку, батькам необхідно відволіктися від своїх справ. Виділяйте час для дітей, читайте їм казки. Дитина буде відчувати увагу до себе, а ви прищепите їй любов до читання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як читати казки дітям

Поради батькам

 

·        Усі казки повинні читатися в спокійних умовах.

  Дитина має розташуватися поряд у комфортній атмосфері.

·       Читати казку необхідно вдумливо, пояснюючи дитині незнайомі слова, обговорюючи основні моменти.

·       Важливо вислуховувати думки самої дитини про почуті події з казковими героями.

·       Не можна говорити дитині, що її судження неправильне, або засуджувати її позицію.

·       Не бажано читати декілька казок відразу, тому що мораль кожної казки повинна бути осмислена дитиною.

·       Слідкуйте за якістю зображення. Перегляд  якісних ілюстрацій книжок сприяє здоровому розвитку дитини. Дуже важливо, щоб малюки бачили своїх улюблених персонажів яскравими, живими, що несуть радість і доброту. Неякісне зображення негативно позначається на стані зорової системи.

·       Частіше вибирайте добрі твори, вони позитивно впливають на розвиток уяви, фантазії та емоційної сфери дитини.

·       Казки повинні бути різноманітними, але не нести агресію, викликати не тільки позитивні, але і негативні емоції, вчити дружбі, взаємодопомозі і правильним вчинкам.  

 

 

Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми

 

Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.

- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.

- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.

- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.

- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.

- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.

- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.

- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

 

 

 

 

 

Профілактична робота батьків з гіперактивною дитиною

- Домовляйтеся заздалегідь з дитиною про час закінчення ігор, прогулянок. Коли час закінчився, то про це дитині «говорить» не дорослий, а раніше наставлений годинник, кухонний таймер, - це буде сприяти зниженню агресивності у дитини.

- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку.

- Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, класі, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

 

«Швидка допомога»

при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.

2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.

3. Поставте несподіване запитання.

4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.

5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.

6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).

7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).

8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.

9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).

10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

 

 

 

Гіперактивність та способи її корекції  

 

   Останніми роками все більше з’являється дітей, у яких діагностують ті чи інші порушення поведінки. Причин для цього існує багато, як і способів їх корекції. Великого розповсюдження набув так званий СДУГ – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Це досить складне порушення, яке потребує комплексного підходу та великої роботи батьків.                                                            

Що таке гіперактивність?

   Останнім часом спеціалісти вказують, що гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень, що відмічають у надмірно рухливих дітей. Основний дефект пов’язаний із недостатністю механізмів уваги і гальмівного контролю. Тому подібне порушення точніше класифікують як „синдром дефіциту уваги” (СДУГ).

Виділяють три основні симптоми прояву СДУГ:

1.    дефіцит уваги;

2.    імпульсивність;

3.    підвищена рухова активність. 

Критерії визначення гіперактивності.

Дефіцит активної уваги

1.    Дитина непослідовна, їй важко утримати увагу.

2.    Не слухає, коли до неї звертаються.

3.    З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.

4.    Зазнає труднощів у самоорганізації.

5.    Часто губить речі.

6.    Уникає нудних і тих, що потребують розумових зусиль, завдань.

7.    Часто буває забудькувата.

8.    Легко відволікається на сторонні стимули.

9.    Важко утримує увагу при виконанні завдань.

Рухова разгальмованість (гіперактивність).

1.    Постійно крутиться.

2.    Виявляє ознаки занепокоєння: тарабанить пальцями або не може спокійно всидіти в кріслі.

3.    Спить набагато менше, ніж інші діти.

4.    Дуже балакуча.

5.    Перебуває у постійному русі.

6.    Не може тихо, спокійно грати або займатися чим-небудь у вільний час.

 

Імпульсивність.

1.    Починає відповідати, не дослухавши питання.

2.    Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.

3.    Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза).

4.    Погано зосереджує увагу.

5.    Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка погано керована.

6.    При виконанні завдань поводиться по-різному і показує різний результат. Якщо у віці до 7-8 років виявляються хоча б 6 із перерахованих ознак, можна лише припустити (але не поставити діагноз!), що дитина гіперактивна. Якщо балів 8 і більше, необхідно звернутись до спеціаліста (дитячий невролог, психіатр). Боятись звертатись до даних лікарів не варто, оскільки саме вони можуть допомогти правильно визначити діагноз і виробити адекватну схему лікування.

 

Причини гіперактивної поведінки:

1.    органічні пошкодження мозку (черепно-мозкова травма, нейроінфекція та ін.);

2.    пренатальна патологія (ускладнення під час вагітності матері, асфіксія новонародженого);

3.    генетичний фактор;

4.    особливості нейрофізіології і нейроанатомії (дисфункція активуючих систем центральної нервової системи);

5.    харчовий фактор (високий вміст вуглеводів у продуктах харчування призводить до погіршення показників уваги);

6.    соціальні фактори (тип сімейного виховання);

7.    екологічний фактор.

 

Рекомендації щодо корекції поведінки дитини зі СДУГ

   Як би банально не звучало, але гіперактивні діти потребують підвищеної уваги до себе, розуміння з боку батьків. Від цього залежить і емоційно-психічний стан дитини, і її успіхи у вихованні та засвоєнні нового матеріалу. Існують деякі рекомендації або педагогічні правила, рекомендовані психологами та фахівцями з виховання гіперактивних малюків для полегшення стану як їх самих, так і їх рідних. Розглянемо їх.

1.    Зміна поведінки дорослих та їх ставлення до дитини: демонструвати спокійну поведінку, уникати слів типу „ні”, „не можна” (краще говорити як треба, як можна); стосунки з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні.

2.    Зміна психологічного мікроклімату в сім’ї: батьки повинні менше сваритися; більше уваги приділяти дитині; проводити разом усією сім’єю вільний час.

3.    Організація режиму дня і місця для занять, відпочинку: чим частіше з гіперактивною дитиною повторювати звичний для неї розпорядок дій, тим краще це буде позначатися на її стані. Навіть якщо це вихідний, необхідно прагнути дотримуватися режиму дня, це допоможе дитині краще адаптуватися в суспільстві.

4.    Використання системи заохочень, підтримки і винагород: хваліть дитину навіть за найменші успіхи, нагороджуйте призами за досягнення.

5.    Підтримуйте контакт зі спеціалістами, які працюють з дитиною (педагог, психолог, лікар) (працюйте разом!).

6.    Зменшити до мінімуму, використання дитиною різних гаджетів, комп’ютера, телевізора  (Замініть їх живим спілкуванням).

7.    З дитиною важливо встановити зоровий контакт, звертаючись до неї з якимось проханням, необхідно дивитися йому в очі, а не звертатися «в нікуди». Якщо слів малюкові недостатньо, дорослий має доторкнутися, повернути дитину до себе. Потрібно максимально усунути все, що може завадити контакту (іграшки, музика, телевізор тощо).

8.    Закон постійності правил. Існують правила поведінки і вони завжди постійні. Ці правила повинні бути зрозумілими для дитини, конкретними та здійсненними.

9.    Порядок і безпека. Для гіперактивних дітей правила надзвичайно важливі. Батьки повинні зробити все, щоб максимально убезпечити малюка.

10. Батьки досить часто лають своїх дітей, настільки часто, що іноді зовсім перестають помічати якісь дитячі успіхи. Між тим, для гіперактивних дітей (та й для звичайних теж) дуже важливо, щоб батьки хвалили їх за якісь, хоч і незначні, успіхи. Особливо важливий олімпійський принцип для гіперактивних дітей – не перемога, а участь.

11. Завдання батьків – знайти у дитини ті особливості, в яких вона проявляється найкращим чином і розвивати ці здібності (танці, гімнастика, малювання, ліплення, спів і так далі). Це дасть їй можливість почуватися успішною, в чомусь кращою.

12. Надлишок енергії потрібно вміти направляти в потрібне русло.

13. Змінювати види діяльності – за активними мають бути пасивні, спокійні, релаксуючі. День завершувати спокійними справами, медитацією, дихальними вправами. За 2-3 години до сну – ніяких активних, емоційних ігор.

 

 

„Швидка допомога” при спілкуванні з гіперактивною дитиною:

1.    Відвернути увагу дитини від її капризів.

2.    Запропонувати вибір (іншу можливу на даний момент діяльність).

3.    Поставити несподіване запитання.

4.    Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити дії дитини).

5.    Не карати, а просити, (але не підлещуватись).

6.    Вислухати те, що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона вас не почує).

7.    Автоматично тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральнім тоном).

8.    Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилась негайно. У стані збудження вона навряд чи почує і зрозуміє вас. Варто зачекати, поки вона заспокоїться, і тільки тоді вести з нею бесіду, пояснювати.

 

 

 

 

 

Як лікувати дітей зі СДУГ?

    В даний час лікування гіперактивності здійснюється шляхом застосування низки процедур і медикаментів, спрямованих на зменшення симптомів синдрому. Лікування включає в себе лікарські препарати, різні види психотерапії, дієти та комбінації методів.

   Для лікування гіперактивності у дітей медикаментозним або традиційним методом використовуються стимулятори, які підтримують діяльність головного мозку, тренуючи пам’ять і увагу, допомагаючи краще працювати іншим корекційним впливам.

   Призначення стимулюючих препаратів здатні зменшити симптоми гіперактивності, знизити імпульсивність дитини, поліпшити здатність зосереджуватися на конкретній задачі. Ліки також можуть поліпшити фізичну координацію. Слід зазначити, що подібні ліки не лікують саму гіперактивність, а лише контролюють її симптоми. Однак на тлі їх прийому спостерігається позитивна динаміка в поведінці і життєдіяльності дитини.

    Призначити такі препарати може лише лікар!!! Приймати лікарські препарати слід тільки під пильним контролем лікаря!

  Важливим є і те, як харчується дитина. Дієтичні дослідження показують, що гіперактивні діти споживають великі кількості солодощів і цукру. Надлишок глюкози, відсутність збалансованої дієти часто призводить до аномального процесу метаболізму у дітей. Експерти рекомендують аналізувати продукти харчування, які їдять ваші діти, щоб з’ясувати, чому деякі з них провокують розвиток гіперактивності, роблячи дитину примхливою і дратівливою.

    Необхідно включати в раціон харчування дитини свіжі овочі, знежирені або нежирні кисломолочні продукти (йогурт, кефір, сир), сири, приготовані зі знежиреного молока. Зменшити споживання цукру можна, запропонувавши дитині свіжі, заморожені або сушені фрукти або ягоди.

   Печиво краще замінити крекерами з цільнозернового борошна, збільшити споживання каш зі злаків.

    З традиційних солодощів можна залишити темний шоколад, він містить менше цукру, ніж молочний. Це дозволить знизити рівень адреналіну і норадреналіну в крові, які роблять дітей нервовими і схвильованими. Морозиво краще вибирати ванільне, оскільки цей компонент відомий своїми заспокійливими властивостями.

      Висновок

Підводячи підсумки, слід сказати, що дуже важливим аспектом у вихованні гіперактивних дітей є позиція батьків. Від того, наскільки вони відкриті для спілкування з дитиною, наскільки уважні до його проблем та інтересів, залежить, як малюк впорається з даним порушенням, наскільки легко йому буде перебувати в садку, далі вчитися в школі і адаптуватися в соціумі.

 

Долаємо дитячі страхи дошкільників

    Дитячі страхи є одним з найпоширеніших запитів батьків до практичного психолога. Батьки дошкільників доволі часто не знають, як реагувати на прояви дитячого страху, і своїми неправильними діями, висловлюваннями лише загострюють його.

   Страх є однією з найсильніших емоцій людини, що обумовлена реальною або передбачуваною небезпекою. За дослідженнями психологів і фізіологів страх належить до базових емоцій, тобто вроджених. Кожній людині, незалежно від віку, властиво чогось боятися. Утім найчастіше страхи виникають саме в дошкільному віці, що є найсприятливішим віковим періодом для їх появи. Маленьку дитину оточує такий великий і поки що невідомий світ, а все невідоме зазвичай видається небезпечним.

  Знаючи таку особливість сприймання дітей дошкільного віку, пам’ятайте, що існують так звані вікові страхи, що є природним і доволі поширеним явищем у певний віковий період. За правильного ставлення дорослих до страхів дитини вони безслідно зникають, у міру того як вона дорослішає.

  Найбільша кількість різноманітних страхів трапляється саме у дітей старшого дошкільного віку. Це пов’язано з дорослішанням дитини, активним розвитком її мислення.

  У цей період дитина припиняє вірити у казкових персонажів та безсмертя й починає розуміти, що життя не нескінчене. Саме складність сприймання цієї реальності і породжує виникнення у старших дошкільників страху смерті. Із ним пов’язані й інші страхи, характерні для цього віку: нічних жахів, тварин, вогню, стихії, війни, нападу бандитів, зараження хворобою тощо.

  У віці від двох до п’яти років діти найчастіше бояться: темряви, казкових персонажів, уколів, болю, висоти, замкненого простору, раптових звуків.

  Трапляється, що з різних причин страхи у дитини зберігаються тривалий час і набувають форму невротичних, які характеризуються більшою інтенсивністю, тривалістю, напруженням, намаганням у будь-який спосіб уникнути об’єкта страху.

 

Причини виникнення дитячих страхів

   Причини виникнення дитячих страхів можуть бути різні. Так, певний страх у дитини може проявитися внаслідок дії одного з чинників, як-от:

• сильний переляк
• «зараження» страхом від однолітків чи батьків
• особливості сімейного виховання, сімейних взаємин.

Більш схильними до появи страхів є діти:

• немолодих батьків
• з неповних сімей
• які є єдиною дитиною
• з тих сімей, де є постійні конфлікти, де дітей надмірно опікають, або, навпаки, виховують у занадто суворій атмосфері.

  Окрім цих чинників, провокувати виникнення тих чи інших страхів можуть індивідуальні особливості дитини:

• тривожність
• невпевненість у собі
• вразливість
• недовірливість
• несамостійність тощо.

 

      Для подолання дитячих страхів варто                    дотримуватися наступних рекомендацій:

 

1. Реагуйте на страхи дитини спокійним співчуттям та підтримуйте її.

2.Запропонуйте дитині обговорити її страх. Якщо дитині важко говорити про свій страх, попросіть  її намалювати або зліпити те, чого вона боїться, а потім знищити.  Можна зім’яти малюнок, порвати його на маленькі шматочки, зім’яти виліплену із пластиліну чи тіста фігурку страху, посадити «страх» у пляшку і закрити кришкою тощо.

3. Поділіться своїми страхами, поясніть дитині, що боятися це нормально.

4. Не змушуйте дитину долати страх через силу.

5. Дозвольте дитині самостійно обрати темп подолання страху.

6. Хваліть дитину за  її успіхи в подоланні страху.

 

 

  Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини 

    Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починаєть­ся в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мов­лення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги до­рослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимо­вою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами перебо­рюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були ство­рені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.

   Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «ди­вись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.

   Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення.

   Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто гово­рить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію.

Причини затримки мовлення

 

1. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

2. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

3. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.

4. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.

5. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

6. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.

7. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.

 

 

Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини

 

    Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починаєть­ся в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мов­лення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги до­рослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимо­вою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами перебо­рюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були ство­рені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.

   Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «ди­вись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.

   Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення.

   Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто гово­рить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію.

Причини затримки мовлення

 

1. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

2. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

3. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.

4. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.

5. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

6. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.

7. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.